Четверг , 8 Декабрь 2016
00121

Кубіческій пердімонокль, або три блондінки під вікном

Публикация в группе: Історії тьоті Альони

Добавлено в закладки: 0

Машка не дуже хтіла святкувати 29-й бьозднік, бо після 25-го кожен наступний для неї виявлявся пічаллю і осознанієм повної безісходності всього її брєнного битія. Вдалося вмовити її тіки на дружні посиденьки вдома на кухні із бутилкою кон*яка, кал*яном, мною, Люсєю та Вовкою під суші та без будь-якого згадування про те, чого це „всє ми здєсь сьогодні собралісь”. По тєліку йшов стопіцоттищний відбір у хуййогознаякий іксфактор. Безсмєртна Оксана Марченко у рожевій сукні гоцала на столі під проникливий драматичний тєнор мальчіка-конкурсанта.

— Слухайте, а отета Господь, коли шось одне однімає, то він же ж має шось інше додавати? – спитала Машка.
— По логікє має, хоча як ти про Оксану Марченко… – не встигла докінчити я, як Люся перехопила естафету і докінчила за мене:
— Мозг одняв, сраку додав… Я вапще з першого погляду подумала, шо вона вагітна в цьому сезоні.
— Ну шось таке начебто є, — паріровала Машка. – Погладшала вона адназначно!
— Та хєр на неї, — сказав Вовка. – Давайте вип*ємо!

Випили, закусили суші, закурили кал*ян.

— А я от коли на Камчатці ще жила…. – почала Машка., смачно затягуючись солодким димом.
— Я не поняла, — перервала її Люся. – Ти шо сєпар?
— Чо це я сєпар? – здивувалась Машка. – Камчатка – це вапще не Росія.
— А шо це? – в свою чергу здивувалась Люся.
— Люся, не тупи. – втрутилась я. – Камчатка – це як Крим.
— Який Крим, Альоно? – обідилась Машка. – Камчатка…. Ну, от вона як Японія.
— По якій аналогії вона як Японія? – не зрозумів Вовка.
— По формє на картє, шонеясно? – зробила великі очі Машка і почала шукати підтримки в мене. – Ми там до речі жили в столиці.
— А шо за столиця там? – запитала Люська.
— Ти шо вапще в школі не вчилась? Пєтропавловск-Камчатський там столиця, — відкрила Люськє очі Машка.
— А ну канєшна, як там вапще одне місто, то його столицею і зробили, — блєснула ерудицією Люся.
— Єбать в вас познанія в географії, — втрутився Вовка. – Я гадав, шо тіки Альона в мене з Шанхаю до Одеси пливе Атлантичним океаном. Логісти, бля.

Люся тим часом стояла позаду мене і роздивлялась нову зачіску:
— По низу вони неправильно зробили тобі окантовку, тре було більше об*єму дати на низ, і прибрати трохи густоти зверху, а так як вони отут зробили, то тепер і ти сама не вкладеш так, як воно мало бути спочатку. А так якби вони зробили отета більше, а отета менше, то і вони б вклали інакше, і ти б теж. Ясно?
— Так, ясно, — відповіла я. – А хто вони?
— Вони! Перукарі, що були до мене, — постановочно закативши очі, відповіла Люся.
— А ти шо перукар? Я не знала.
— Причому тут я перукар? Нє, я не перукар. Але ж я можу відрізнити, када красіво, а коли неправильно.
— Піздєц логіка, — вставив свої п*ять копійок Вовка.

По тєліку тим часом почалась Бітва екстрасенсів. Вовка налив по четвертій.
— Отета Сумську марно взяли в битву, — сказала Машка. – Вона якась перелякана, хреститься постійно, очі закатує шо бабая побачила.
— Ага, і носогубки в неї так провисають, як вона здивування робить, — неприязливо зауважила Люся. – Некрасіво, кароч…. постаріла Оля!
— Тю, та вона ж актриса, вона грає. Чи прям вона так перелякалась, як отета баба з вороном приперлась? – сказала я.
— Нє, ну понятно, шо актриса, — придивилась до Сумської на екрані Машка. – Міміка театральна.
— А носогубки все одно не доробили, — не унімалась Люся. – Хоча от в лобі ботокса небагато, як так шкіриться.
— Ну, так багато їй і не можна, вона ж обличчям грає, — резюміровала Машка.
— Як ви то все бачите? — втрутився Вовка.
— Ой, Вова, а шо там бачити? Як ботокса нахєрачити в лоб, то буде як в Марченко покер-фейс, хєра шо рухається, а як рухається, то нема жодної зморшочки. Вона шо Ленін в мавзолеї? – пояснила я.
— Піздєц в вас проблеми, — закотив очі Вовка. – Харашо, шо я бабою, не народився. А то отеті ботокси, шмотокси, татуажі, епіляції, наростити вії, одрастити вії, закрутити вії. Забот полон рот, кароче, в вас, дєвачкі.
— Тю, ото проблему придумав, — внесла слушне зауваження Люська. – Пів Києва ходить з квадратними жопами, не вискубаним волоссям, дикорастущими бровами, опавшими носогубками, і шо ото з того шо бабами народились? Так шо і ти, Вова, не засмучуйся. Завжди можна зіграти на контрасті, як в тебе якісь комплекси. А от як ти народився вапще в далеких єбєнях і все життя коровам хвости крутиш, то на хуй той пєрманєнтний татуаж взагалі? Кузнєц Вася тебе і такою кохає, а коровам вапще похуй, як ти виглядаєш і яка в тебе срака.
— Ой, дєвачкі, а давайте я вам воблєри свої покажу, — вирішив розрядити атмосферу Вовка і приніс цілий ящик з різнокольоровими голографічними воблєрами.

— Вапще крутяк, — примжурила очі Люся, — прикиньте, такий колір на ньогті.
— А ще можна магнітну лопатку зверху потримати, скажи Альон?! – позирнула на мене Машка.
— Тіки тримати вздовж, а потім трішки поперек, тоді буде внутрі вакуума як шарік такий перекочуватись як соняшний зайчик в голографіці. Блін, прикольчики! – відповіла я.
— Бляяяяять…. Дєвачкі! – вздохнув Вовка. – Які ж ви всьо-такі девачкі…..

© Альона Морозова

Рейтинг: 0

Опубликовал(а):

не в сети 9 часов

Олег "Италия"

1 568

Жизнь коротка, но время проведенное в море в зачет не идет.

Италия.
46 летКомментарии: 2981Публикации: 2671Регистрация: 05-02-2015
  • Модератор сайта

Добавить комментарий

Войти с помощью: 
Авторизация
*
*
Войти с помощью: 
Регистрация
*
*
*
Пароль не введен
*
Ваш день рождения * :
Число, месяц и год:
Войти с помощью: 
Перейти на страницу
закрыть