Пятница , 9 Декабрь 2016
001293

Подростающее поколение.

Публикация в группе: Історії тьоті Альони

Добавлено в закладки: 0

Якби наші діти писали на форумах, це було б куди більш відверто та азартно. Непостіжімо, як в них уживаються геніальність та відвертість, влучність та доречність виразів, розкутість та безпосередність. Чому всі ці якості не зберігаються у дорослих?

Якось ми заїхали до наших знайомих, шо живуть у власному будинку під Києвом. В Саші та Альони є двоє дітлахів — Ванька, якому 5,5 рочків та Дмитрик, якому тіко 3 місяці.

Поки Вовка теревенив з Сашкою на чоловічі теми, ми з Ванькою пішли оглядати угод*я, бо Альона поралася на кухні. На городі був маленький клаптик землі, огороджений кольоровим парканом, шо одразу привернув мою увагу.

— А шо це? — спитала я в Ваньки.
— Це мій власний город, — із гордістю відповів Ванька.

Підійшовши ближче, я побачила, шо на деяких садженцях були прив*язані пакетики із записками внутрі.

— А шо там написано? — роздивлялась я вміст пакетика.
— Ну як це шо? — здивовано спитав Ванька. — Назва рослини. Я ж маю знати, як за ним доглядати, і шо де в мене посаджено. Осьо цибулька, осьо морква, тут бурячки в мене, тут картопля, осьо кабакі. А тут я часник і зелені посадив. Добре. шо багато, бо мама цього року забула часник посіяти.
— Нічосі ти хазяїн! — неприкрито здивувалась я.
— Та є трохи, — застидався Ванька, і додав, — от чекаю, коли Дмитрик підросте вже, бо все ж сам. Втомлюєшся. А мені ще ж навчання тре буде скоро встигати.

Я посміхнулась, але пораділа за Сашку з Альоною. Яка ж всьо-такі чемна та хазяйновита дитина росте.

Прийшли до хати, Ванька взяв газету і шось почав там читати, із дуже відвертими емоціями позіхаючи після кожної сторінки.

— Шо пишуть, Вань? — спиталась я в малечи.
— Ой, та нема спасу в цій країні, — театрально обхвативши голову руками видал Іван. — Ото почитаєш, потім не спиш ночами.

Ми з Альонкою відверто заржали.

Тим часом повернулись з гаража чоловіки, та Сашка запропонував піти подивитись, яку вони гойдалку поставили у дворі. Ми вийшли на двір. Гойдалка дійсно була гарна, добротна, кована, можна сказати, вічна. Ванька заскочив на гойдалку і запросив до себе, бо місця було вдосталь на сидінні. Я пристроїла свою п*яту точку поряд і запитала:

— Як гойдалка тобі? Подобається?
— Дуже, аби б ще сусіди не ходили постійно. А то прийдуть і гойдаються як в себе вдома. Хуже татар, чесслово, — і сумно позіхнув.

Напроти гойдалки роботяги лагодили парнік. Сашка найняв робітників, бо в самого не ставало часу на все. Роботяги сиділи біля паркану на трубі та палили. Сашка пожалівся, шо отета платить їм гроші, а контролювати не завжди може, шо вони там роблять чи не роблять.

— Прям от зло бере, шо такі гроші платиш, а вони вже другий тиждень шось пораються. як інваліди, — пожалівся Сашка.

Ванька різко зіскочив з гойдалки, підбіг до пацанів-роботяг, поставив руки в боки і грозно заявив:
— Так, пацани, ви або робіть, або уйобуйте нахуй звідси!

Я заклякла, пацани-роботяги завмерли з недопалками, Вовка застиг з відкритим ротом. Сашка тіки кхекнув… та за декілька секунд промовив:
— От і ругати ж нема за шо. Доречно ж сказав так. Ото файна зміна підростає!

© Альона Морозова

Рейтинг: 0

Опубликовал(а)

не в сети 6 часов

Олег "Италия"

1 577

Жизнь коротка, но время проведенное в море в зачет не идет.

Италия.
46 летКомментарии: 2983Публикации: 2674Регистрация: 05-02-2015
  • Модератор сайта

Добавить комментарий

Войти с помощью: 
Авторизация
*
*
Войти с помощью: 
Регистрация
*
*
*
Пароль не введен
*
Ваш день рождения * :
Число, месяц и год:
Войти с помощью: 
Перейти на страницу
закрыть