Вторник , 6 Декабрь 2016
001163

Увикенд в лєсу

Публикация в группе: Історії тьоті Альони

Добавлено в закладки: 0

Всіх позитивних ідіотів, і мене в тому числі – з першими сонячними промінчиками! А всім, хто задовбався витравлювати з душі залишки зимової депресії, драсті!

Кароч розказую, як ми вихідними їздили в ліс.

Після Шопенгауера в оригіналі я вирішила, шо так далі не можна, шо треба в ліс, бо за вікном мороз і сонце, день чудесний (с), а в лісі лосі, може вже подекуди проліски та взагалі прекрасно.

Ранок почався з того, шо нам довбили в стіну буром в режимі дятла так, шо я підскочила на ліжку, навіть не встигнувши проснутися. Потім ми півгодини не могли виїхати зі стоянки, бо наш азербайджанський сусід з 16-го поверху по совмєстітєльству хазяїн палатки з бахчевими та грудастої бландінки Свєти, а також гуру рагульського паркування, підпер нас ззаду у власній йому підарастічєскій манері.

До лісу ми дісталися годиною пізніше очікуваного та застали на нашому місці довбаних піонерів, які запускали оті жужжащі літалки-планери з дикими воплями радості та щастя, а їх пєндос папа розвів вогнище димом прям в наш бік.

Через якісь півгодини ми дісталися іншого ліса, а так як снігу подекуди було кому по коліно, а кому по пояс, то ми поїхали шукати ліс з проталінами, бо кому шашлики, а кому хтілося побігати по пєрєсєчьонній місцевості із прєпятствіями в нових кросівках.

На свіжому повітрі дуже харашо думається. А під час пробіжки взагалі голову добре продуває, тому мені прийшли думки про щастя, коли я побачила зникаючу в хащах минулорічного рєпєйніка жопу лося. Взагалі-то я не впевнена, шо то був лось, але яка різниця, коли нічо більш нагадуюче проліски від мене того дня в хащі більше не убігало.

Вапще-то шастя звичайно є! Я не знаю, як ви, а я в нього вірю. Але в найщасливіші моменти свого життя я чомусь постійно думаю не про нього, а про те, шо саме сьодні я не помила голову або вирядилась як дурепа, або вже півдня „на лабутенах і в охуітєльних штанах”, і мені вапще щас не до щастя, бо в мене ступні заніміли і хочеться різко видохнути, а ніззя, бо штани вдягалися чотко по вдоху.

А то ще бувало прийде щастя, а я стою і риюся у своїй бездонній сумочці і шукаю в її надрах шось дуже важне і нужне саме в цей момент, а воно як на зло не знаходиться. А щастя стоїть, чекає… а потім розвертається і уходить…

Чи от ще буває, сидиш поряд із НИМ, і в тебе пальці ціпеніють від бажання. І це вже потім ти помітиш, що то був найщасливіший момент в житті. А зараз ти сидиш як дура і думаєш про те, шо в тебе блищить ніс і вспотіли долоні.

І для багатьох цілком зрозуміло, як жити, коли таке-сяке, коли погано або дуже погано, бо щастя лякає більше ніж нещастя. З відчуттям щастя приходить страх його не виправдати, втратити, відчуття власної неспроможності взагалі отримати від мірозданія шматочок щастя.

І дуже лячно зустріти ТОГО ЄДИНОГО, бо стане ясно, чому з ТИМ не вийшло…

А потім канєшна я добігалась до шашликів, трішки червоного вина у келих і Вовкиних поцілушків )))

Щастя вам всім! І думайте про хароші і правильні речі, а не отак як отета іноді я )))

© Альона Морозова

Рейтинг: 0

Опубликовал(а):

не в сети 13 часов

Олег "Италия"

1 548

Жизнь коротка, но время проведенное в море в зачет не идет.

Италия.
46 летКомментарии: 2976Публикации: 2665Регистрация: 05-02-2015
  • Модератор сайта

Добавить комментарий

Войти с помощью: 
Авторизация
*
*
Войти с помощью: 
Регистрация
*
*
*
Пароль не введен
*
Ваш день рождения * :
Число, месяц и год:
Войти с помощью: 
Перейти на страницу
закрыть