Суббота , 3 Декабрь 2016

Цикл «Із жизні фєллолагів»

Добавлено в закладки: 0

Повня
А знаєте, котани, я всігда щитала, шо всі оті забобони касаємо повного місяця – все це просто суєверія і повна фігня. Так само як про чорну кішку і золоту обру чалку на кладбищі. Однако ж… після вчорашнього мої стойкі переконання трохи зашатались…
Ну як вчора.. По правді сказать, началось все ше позавчора. У п’ятницю. Пішла я, значицця, на роботу. Як всігда піднялася на свій поверх, повернула в калідор. А зданіє у нас, шоб ви понімали, — шедеврЬ пізньосовкової «архітєктури». З калідорами довгими тьомними, як пряма кишка в анаконди. А тут ше на грозу собіралось – то в калідорі було ще темніше, ніж звичайно. Світло, канєшно, на вахті не вмикали – ібо, как гріцца, економіка должна буть економной.
Діло йшло до дванадцяти. Єслішо – дня, а не ночі. Шоб дойти до кабінєта мені треба було пройти практично весь калідор до кінця. Іду я значить, нікого не трогаю. В калідорі пусто і темно. І тіки під сусіднім кабінетом сидить якато дєвочка і шось уважно втикає в мобільний. Дєвочка як дєвочка… вся в чорному. Волоси тоже чорні. Длінні. Нависли на ліцо, потому його зовсім не видно.
Я собі йду – опять таки нікого не трогаю – і тут це чудо природи, почувши мої шаги, піднімає лічіко…
Я не знаю, як нада було вивернуть той тіліфон, але… в тьомному-претьомному пустому калідорі… сидить на лавочкі дєвочка в тьомній-тьомній одежі… з чорними-причорними довгими волосами… а ліцо таке блєдне-блєдне і глаза білі, тіки зрачки світяцця в темноті…
Мені якто зразу захотілося перехрестицця і бігти куданіпопадя… але я здержалась. Все ж таки офіційна установа. День Бодий надворі… Ну звідки ж тут демонам узяцця Потому я взяла себе в руки і абсолютно чемно сказала чорній дєвочкі: Добрий день. Ви когось чекаєте?
Вона не отвітила. Тільки вніматєльно подивилася на мене… Взгляд, скажем так, був не дуже дружественний. Потому я вирішила, шо буде краще оставить її в покої, і скоренько зайшла в кабінет.
Оддихалась пару минут, а потом таки не видержала – підійшла до дверей і виглянула… її там не було.
А ви кажете – суєвєрія…
Пост-скрип-тум.
Кажуть, в Ніжинському універі опівночі в калідор главного старовинного корпуса виходить дух Гоголя і лякає прохожих.. я, правда, не дуже понімаю, хто там може вештатись опівночі? Ми, правда, там якось були – то трохи не дождалися півночі, коли провіряли конкурсні роботи.
Так я про шо – може це і в нас завелось своє страшне-престрашне прівідєніє… тіпа студентки, якій не удалось скласти сесію і вона тепер приходить під час грози в рідні пєнати і шукає обідчиків…

(c) Христя Намистенко

Опубликовал(а):

не в сети 6 дней

Толя сЫнок Опанаса

162

Таких гандонiв часто бачив я,
Що всiм пиздять: я — гуру, я — учитель!
Несiть менi усi по три рубля
І мудростi вам дам я дохуя.
А сам читать умiє по складам
І голосно пердить в компан’ї дам.

© Лесь Подерев*янський

Украина. Город: Львов
Комментарии: 265Публикации: 219Регистрация: 28-05-2015

    Добавить комментарий

    Войти с помощью: 
    Авторизация
    *
    *
    Войти с помощью: 
    Регистрация
    *
    *
    *
    Пароль не введен
    *
    Ваш день рождения * :
    Число, месяц и год:
    Войти с помощью: 
    Перейти на страницу
    закрыть