Воскресенье , 4 Декабрь 2016

Іімпровізація на злобу дня

Добавлено в закладки: 0

— Ітак, гаспада, льод тронувся! — Шуфрич налив собі повний стакан коньяку.
— Ага, тронувся, но не льод… — Вілкул почухав двотижневу щетину і зиркнув на Юлю. — Тут хто-то умом тронувся.
— От тока не нада переходить на лічності… — Юля презирливо кинула на стіл сумочку від Луі Віттона. — А то я щас так трону, шо мало не покажецца, поняв, мачо недодєланий…
— Юююля… Ну, Юююля… От чого ти начинаєш. — Шуфрич хтиво улибнувся, то почав діяти алкоголь. — Ми ж всі в одной лодкє…
— Може ви і в одной, а мене не нада сюда приплітать. Давайте мої гроші і я пішов. — Ляшко натягнув балаклаву і озирнувся. — Тут точно нікого немає? А то еті скотиняки з НАБУ обнагліли в конєц…
— НАБУ, НАБУ, щаз тебе я уєбу, гг… — Шуфрич довольно либився, потягуючи з граньонного стакана коньяк. — Не сци, тут надьожно, як в танкє, Валєрічь…
— Шото ти, Шуфріч розхрабрився. Недавно ж нив по телефону, шо всьо прапала, слівай воду, валім на Сардінію… — Юля подивилася у дзеркальце і поправила волосся. — Любі мої, давайте по сущєству, врємя ж дєньгі.
— Сущєство тут одне, он, в балаклавє, гиии… — знову гигикнув Шуфріч.
— Закрий рота, падлюка! — гаркнув Ляшко через балаклаву. — От сущєства чую…
— Кстаті, а де це наш мастєр монолога, єдінствєнний і неповторімий оратор Добкін? — спитав Вілкул і знову почухав щетину. — Зараза, воші чи шо… В етом бункері вже целую нєдєлю торчу, надоєло!
— Тю… Та він давно десь на пляжах Гоа загорає. Он же не дурак, як ми отето… — Юля сховала дзеркальце в сумку. — Так шо, опєрация «Розовий слон» іще в сілє, ілі как?
— Який слон?! Шо ви вже тут без мене придумали, скотиняки?! — завозмущався Ляшко, перераховуючи купюри. — Я ні на яких слонів не подписувався! Як договарювались, три закона — три лімона… І аріведерчі!
— Та заберай свої копійки і валі нахєр… Тоже мені, заговорщік, бля… — Шуфрич долив ще коньяку. — Токо і умієш, шо язиком ляпать.
— Він і не язиком може… — Вілкул шльопнув Ляшка по жопі.
— Убери свої грязні руки, падонок! — образився Ляшко і згріб бабло в пакет, скрутив дулю і тицьнув в пику Шуфричу. — Всьо, бувайте, я вас не знаю, ви мене… Больше я в ваші тьомні ігри не іграю, ось, фіг вам!

Ляшко миттю розтанув в темному коридорі. Десь сумно заскреготали іржаві петлі дверей.

— Мудак неблагодарний, бля… Ми його на помойкє нашли, вимили, викупали, а он нам фігвами тицяє… — Шуфрич смачно сплюнув на підлогу. — Більше с ним дєла не імєєм, ясно! Мінус одне очко в карму…
— А прийдьотся, хехх… — важко здихнув Вілкул і знову почав чухати щетину. — Бляцькі воші! Нєнавіжу!
— Мальчіки, так шо рішили? Слон хай сидить, чи будем тянуть за хобот? — Юля піднялася і стряхнула з плаття хлібні крошки. — Розвели тут срач, от жеж шпана…
— Будем тягнуть, то хобот оторвем, гг… — пробубнів Шуфрич. — Та і Шеф мовчить. Будем ждать…

До темного, обшарпного будинку на краю дачного кооператива «Ставище» по черзі під’їхало два таксі і увезли своїх загадочних пасажирів кудись в ніч…

(с) Bog Dan

Опубликовал(а):

не в сети 1 неделя

Толя сЫнок Опанаса

162

Таких гандонiв часто бачив я,
Що всiм пиздять: я — гуру, я — учитель!
Несiть менi усi по три рубля
І мудростi вам дам я дохуя.
А сам читать умiє по складам
І голосно пердить в компан’ї дам.

© Лесь Подерев*янський

Украина. Город: Львов
Комментарии: 265Публикации: 219Регистрация: 28-05-2015

    Добавить комментарий

    Войти с помощью: 
    Авторизация
    *
    *
    Войти с помощью: 
    Регистрация
    *
    *
    *
    Пароль не введен
    *
    Ваш день рождения * :
    Число, месяц и год:
    Войти с помощью: 
    Перейти на страницу
    закрыть