Воскресенье , 11 Декабрь 2016

Криваві жнива

Добавлено в закладки: 0

Останній день літа Вєра з Надєждою, дві велетенські миші з крилами, більше схожі на доісторичних летючих ящерів, вирішили провести досить оригінально…

— От і все… Казала ж тобі, шо це якось… Ми ж не варвари, блять… — сказала Надєжда і витерла об пузо скривавлений ніж.
— Чого це? А хіба тобі було не цікаво? — Вєра поправила на голові чорно-білу пір’їну. — Дивись, яку роботу зробили, кхе, кхе…

Тиждень тому.

Вєра принесла якусь коробку і з виглядом переможця Олімпійських ігор поставила її на підлогу. Її потворне, але в той же час дуже симпатичне личко, аж сяяло від задоволення, показуючи всьому світу страшні, смертоносні ікла.

— Просипайся, Надєжда! Нарешті прийшла посилка! — голосно рявкнула Вєра і почала плескати в долоні. — Паааадйооом!
— Чого ти репетуєш, курваматьтвоютудиналіво… — хриплим голосом відповіла Надєжда і продерла очі. — А нічого, шо хто-то пив всю ніч і хоче поспать, блять…

Надєжда намацала лапою недопиту пляшку джину і трьома ковтками осушила її.

— Ікк… Іккк… Отбля, зараза, гикавка… — Надєжда смачно відригнула. — Пиво є в холодільніку, чи ми його всьо того, ікк, ікккк…?!
— Яке пиво?! Давай, тягни свою товсту сраку сюди, п’яниця проклята! Диви, шо у нас є! — Вєра постукала лапою по коробці.
— Та йду, йду… Але без пива — я труп, іккк… — Надєжда ледве сповзла з ліжка.
— Буде тобі пиво, лізь сюди! — Вєру аж розпирало від емоцій. — Йююхуууу!

Вливши в свою бездонну глотку кілька літрів холодного пива, Надєжда ожила. Очі у неї підозріло блищали, гикавка минула і миша навіть почистила зуби, які стирчали з роззявленої жахливої пащеки. Вєра вмить роздерла коробку.
Те, що вони побачили, трохи здивувало — два здоровенних, в кілька разів більших, ніж оригінал, кривих ножа чудернацької форми. Вони були щойно з кузні і красіво, й загадочно виблискували відполірованими лезами…

— Бля, Вєра, шо за хєрня… — Надєжда почухала своє волохате пузо.
— От ти тємнота, Надєжда! Ето ж індєйскі ножі для снятія скальпів! Такими, ну, меншими трохи, індєйци знімали скальпи своїм ворогам! — Вєра ніжно погладила один з предметів. — Ну, помниш?! Вождь Бєлоє пєро, Чингачгук, апачі і всьо такоє…
— Та помню… Але нахуя вони нам?! — Надєжда розвела руками і вхопила ще одну пляшку з пивом.
— Жнива, мала! Криваві жнива, йююхуууу! — хижий блиск очей Вєри злякав навіть і сестру. — Чур, я буду Саблєзуба миша! А ти хто?
— Хто, хто… Скво, блять, ггг… — Надєжда гигикнула і випила пива. — Не знаю… Яка разніца, Вєра, хто зніме скальп врагу, мм?
— Нє, нє, все должно буть по правилам! І устроїм сорєвнованіє! Хто більше скальпів зніме, той і Вождь!
— Йобнулась дєвка… — Надєжда підпалила сігару і смачно затяглась димом.
— Да! І ніяких сігар! Будем курить люльку! — Вєра забрала недопалок, затушила і кудись побігла.

Надєжда слідкувала за сестрою і потихеньку охуївала… Вєра притащила дві довгі, розмальовані чудернацькими візерунками люльки.

— Ось, кури табак! — Вєра довольно либилась.
— Окей… Давай…
— Ага, в общєм, пока треніруємся, а потом вперед і з піснею, йююхуууу! — Вєра підстрибнула вгору, схопила ніж і умчалась вдаль, громко вигукуючи шото непонятне.

Минув тиждень.

Дві велетенські сірі тіні безшумно спустилися з неба на землю, наче якісь чорні янголи смерті… Десь з годину в стані ворога лунали жахливі, нелюдські крики, зойки і чувся голосний вереск. Потім все враз стихло. Дві гігантські крилаті миші, усі в крові, з чудернацькими кривими ножами в лапах стояли посеред гори трупів. Вони були з ніг до голови обвішані якимись незрозумілими ганчірками. Але то були не ганчірки, а скривавлені людські скальпи…

— Славно пожнивували, сестричка, славно… — Вєра, хижо усміхнулася і пхнула ногою ще тепле тіло. Ну, шо, давай вже рахувать, хехе…

Останній день літа закінчився. Ніч повільно і м’яко брала в свої обійми все навколо. Було темно, тихо і душно. Небо над Донбасом затягло важкими хмарами і на землю гучно впали перші краплі води. Пішов дощ, звичайнісінький осінній дощ…

(c) Bog Dan

Опубликовал(а)

не в сети 5 дней

Толя сЫнок Опанаса

163

Таких гандонiв часто бачив я,
Що всiм пиздять: я — гуру, я — учитель!
Несiть менi усi по три рубля
І мудростi вам дам я дохуя.
А сам читать умiє по складам
І голосно пердить в компан’ї дам.

© Лесь Подерев*янський

Украина. Город: Львов
Комментарии: 266Публикации: 219Регистрация: 28-05-2015

    Добавить комментарий

    Войти с помощью: 
    Авторизация
    *
    *
    Войти с помощью: 
    Регистрация
    *
    *
    *
    Пароль не введен
    *
    Ваш день рождения * :
    Число, месяц и год:
    Войти с помощью: 
    Перейти на страницу
    закрыть