Воскресенье , 4 Декабрь 2016

Мені здається, про таких знімають фільми.

Добавлено в закладки: 0

Він схожий на персонаж, а не на людину. Простий, але такий, що виділяється з натовпу. Особливий своєю природністю. У чому колорит і харизма? Можливо в зачісці ірокез, але він не стояв дибки, як у папуги, а звисав чубом.

Хлопець невисокого зросту, сонячно привабливий, в зеленій футболці, у важких кросівках, з величезним рюкзаком за спиною. Поруч тупотіла дитина, років чотирьох, одягнена у велику зелену толстівку, яку хлопець явно зняв з себе і сховав в ній людинку від сильного вітру. Не знаю, хлопчик це або дівчинка — голову і обличчя закривав капюшон, а знизу з-під величезного одягу виглядали ніжки, і ніжки бадьоро тупали за персонажем з хаєром.

Хіпповаті, чимось цікаві до неможливості, дві людини — доросла і дитяча. Вони зупинилися біля кіоску. Хлопець вивчав вітрину, а малюк, симпатичним привидом стояв посеред тротуару і пив сік з пакетика.

Я сиділа в машині і, з незрозумілим самій собі захопленням, спостерігала за кожним їх рухом. Я навіть озиралася в пошуку камер — було явне відчуття, що це герої нового фільму, і зараз звідкись закричить нервовий режисер: «Стоп! Знято!», згори і з різних сторін зміюками наповзуть мікрофони, і хлопець скаже щось за текстом дитині, що потонула в толстовці. І сюжет розвиватиметься далі, і оператори продовжать переслідувати акторів, і асистенти розженуть роззяв.

Але не було ні знімальної групи, ні різкої команди «Мотор!», ні гучного режисера.

Був вітер, перехожі і дві людини, що магнетично притягують до себе увагу — велика і маленька. Великий зайшов у прозорий магазин. Маленький був поглинений скануванням вітрини і випиванням соку через трубочку.

Я напружилася в передчутті, що малюк зараз опам’ятається і помітить — дорослого немає поруч. І дитина помітила. Але не випромінювала ніякої паніки. Повертіла капюшоном туди-сюди, дзвінким, чистим голосом покликала: «Тато!» І тато одразу вийшов із скляних дверей з баночкою зеленого горошку.
Поклав купівлю у наплічник. Вони підійшли до урни, викинули спорожнілий яблучно-соковий пакетик, взялися за руки і продовжили свій шлях по місту.

Я дивилася їм услід з дивовижним почуттям ніжності — малюк в зеленій татовій толстовці йшов по зеленому світу разом з хлопцем в зеленій футболці. А з ними в рюкзаку подорожував зелений-зелений горошок.

(c) Наталка Снігур

Опубликовал(а):

не в сети 7 дней

Толя сЫнок Опанаса

162

Таких гандонiв часто бачив я,
Що всiм пиздять: я — гуру, я — учитель!
Несiть менi усi по три рубля
І мудростi вам дам я дохуя.
А сам читать умiє по складам
І голосно пердить в компан’ї дам.

© Лесь Подерев*янський

Украина. Город: Львов
Комментарии: 265Публикации: 219Регистрация: 28-05-2015

    Добавить комментарий

    Войти с помощью: 
    Авторизация
    *
    *
    Войти с помощью: 
    Регистрация
    *
    *
    *
    Пароль не введен
    *
    Ваш день рождения * :
    Число, месяц и год:
    Войти с помощью: 
    Перейти на страницу
    закрыть