Суббота , 3 Декабрь 2016

Ночной бред

Добавлено в закладки: 0

— Так, так, так… Нарешті! А то розслабили булки тут… От щас я вам, падлюкам, устрою Армагедєц, муахаха!!! — Луцик підняв руки догори і дико розсміявся.

Десь в далекому Ростові у цю ж мить Яник поперхнувся водкою. Він печінкою відчув шото нехароше і потягнувся до телефону.

— Алльо! Алльооо! Коля! Коля, блядь! — прокричав Яник в телефон. — Алльо! Алльооо!

Але телефон відповідав лише довгими гудками.

— Зараза, не бере трубку… — лєгєтімний налив в стакан ще водки і випив одним махом. — Ееее… Фууффф… Ну, нічьо, завтра поговорім…

Яник глянув на календар. Ще був четвер, а от завтра… П’ятниця, 13-те…

— Сука, та шо ж таке…?! Не нравицца мені ето всьо, ох і не нравицца… — промямлив лєгєтімний і почухав потилицю. — Ещьо і Путіну неспроста плохо стало, точно знак…

Яник важко піднявся і похитуючись побрів до величезного сейфу.

— А шо ж за пароль, мм? Блядь, вєчно я його забуваю! — Яник вдарив кулаком по сейфу. — Там жеж всьо просто било, еммм… Йолка? Нє… Страус? Нєє… Фуууфф… Та як жеж його… Нада було на бумажкі записать. Дєнь рождєнія, чи шо? Нє, нє, точно не днюха. Аааа! Тюю… 7777, точно!

Лєгєтімний обрадувався і відкрив сейф, в якому лежали пачки грошей, кілька золотих злитків і три мішечки з діамантами. Він все облапав, убідився, що на місці і хотів знову закрить його, аж тут з нижньої полиці спригнуло маленьке чортеня. Яник вирячив очі і впав на жопу. З переляку у нього перехопило подих.

— Ти! Ти! Ти! Як ти…?! — лєгєтімний шевелив посинілими губами.
— Я, канєшно. — відповів маленький чорт з обличчям Луцика. — Ну, шо, Віктор Фьодорич, пиздець тобі…
— Но, як?! Ти ж… Ти жеж…
— А шо?! Отак, хоппа, і тут, муахаха!!! — хижо засміявся чорт. — Віддавай свої гроші, кнуряка! Всі віддавай!
— Забирай, токо мене не трогай! — взмолився Яник і почав хреститися. — Згинь нечисть, згинь!
— Та не поможе… Ладно, живи, морда, но це ще кінець! Да, і друга свого Кілю предупреди, і Арбуза з Климом, хай готуються, до них тоже прийду, муахаха!!!

Яник с трудом відкрив запливші, червоні очі. На столі стояла надопита пляшка «Путінки», чомусь аж три стакана, кусок чорного хліба і обглоданий скелет, скоріш за все то колись був кріль…

— Чорт?! Луцик?! Пятніця, 13-те… Брєд… — лєгєтімний потрусив головою, як кінь гривою. — А зачєм я Колє звонив, тюбля…

Лєгєтімний важко піднявся, поправив сімейні труси, які сповзли з жирного пуза, і почапав до сейфу.

— Пароль, пароль, пароль… Йолка? Нєє… Страус? Нєєє… О, 7777, точно! — дрожащими руками Яник відкрив сейф. — Бльоооооо…

Сейф був пустісінький! А на поличці сидів чорт з обличчям Луцика, дурнувато либився і дожерав останню пачку баксів. Яник схватився за серце, посинів і впав на підлогу, гучно спортивши при цьому повітря.

А в цей час, десь у Києві Ляшко поперхнувся оливкою з мартіні, а Луцик в костюмі чорта відмічав своє призначення на посаду генпрокурора…

(с) Bog Dan‎

Опубликовал(а):

не в сети 7 дней

Толя сЫнок Опанаса

162

Таких гандонiв часто бачив я,
Що всiм пиздять: я — гуру, я — учитель!
Несiть менi усi по три рубля
І мудростi вам дам я дохуя.
А сам читать умiє по складам
І голосно пердить в компан’ї дам.

© Лесь Подерев*янський

Украина. Город: Львов
Комментарии: 265Публикации: 219Регистрация: 28-05-2015

    Добавить комментарий

    Войти с помощью: 
    Авторизация
    *
    *
    Войти с помощью: 
    Регистрация
    *
    *
    *
    Пароль не введен
    *
    Ваш день рождения * :
    Число, месяц и год:
    Войти с помощью: 
    Перейти на страницу
    закрыть