Пятница , 9 Декабрь 2016

СЕЛО І ЛЮДИ

Добавлено в закладки: 0

То давно було , ше за совітів, коли всьо було файно в світі, коли «Докторська» була по два двадцять, а хліб — копійок так по шістнадцять, коли масло було маслом, а горівка — горівкою, коли дід парубком був, а баба — дівкою…
То от: в ті часи любили ми з вчителем, у котрого позивний «Михайлович» , податись на такі кучеряві волинські села, де асфальт кінчається. Тоїсть — в єбєня.
Там було класно. Старі люди ще пам’ятали пісенну архаїку, пильнували традиції, берегли звичаї, а колядували, водили Купайла і празникували обжинки так, що відчувалось : нога священної інквізиції в цих краях, якщо і ступала, то провалилась десь на підходах до сіл, в мочарах і болотах.
Жінки там шили такі рушники і сорочки, що на них можна було милуватись безперевно. Хлопи плели кошики і крісла з лози, різьбили з дерева жайворонків і пугачів.
Сільські знахарки варили такі зілля, що, списані з лікарні додому помирати, ще довго топтали ряст, а зуби заговорювали краще, ніж теперка наша дорога влада.
Відьми по тих селах так вміли яйця від переляку і заїкання викачати, що після того хлопи боялись заїкнутись про зайву чарку. Ну, і приворожити могли, і чоловіковій коханці бородавок на писку насіяти, і блуд наслати, і молоко з корови вибрати. Що було — то було. І то всьо тільки на травах — ніякої хімії.
Але не про те мова.Тоді в клубі крутили індійське кіно, і «Анжеліку», щоб хлопи лібідо не розгубили по тракторах, а жіноцтво, щоб не тільки за сапу трималось.
В ті роки влада дбала про народ — нема що казати. До села регулярно приїжджали лектори з райкому, щоб народ міг в спокійній обстановці, цивілізовано полускати насіння. Приїжджали артисти з району. Але селяни мріяли, щоб до них приїхала Ротару. Не тому, шо вона така звізда, нє. ЇЇ в таких вишиванках по телевізору показували, що жінки просили фотографа з сільради, аби він ті узори сфотографував.
Тоді, коли люди чули, шо до села приїхав історик — півсела збігалось поспівати і розказати щось давнє, призабуте, приховане. Відчиняли старі скрині, виймали рушники, сорочки, намітки, горбатки, крайки, ґердани і коралі. І співали, співали, співали…
В селі була, побілена в синє, сільрада з червоним прапором, така сама контора колгоспу, теж з прапором. Селяни раділи, коли до тих прапорів чіпляли чорні ленточки, бо то означало, що вмер хтось із вічно-живих і треба журитись за ними всі три вихідні. А то ж можна коло хати попоратись.
А ще в селі була церква. Закрита, облуплена, перероблена під склад, чи стайню. З вибитими вікнами і позабілюваними вапном фресками. І з перекособоченими , як шапка на п’яному, куполами. Або костел зі збитим набік готичним шпилем. Так, наче той шпиль небо колов і його прибрали.
Небо в селі шанували. Коло храмів старі люди хрестились, приїжджого батюшку гостили і слухали, дітей хрестили, навіть парторга хоронили з попом.
Але небо там було своє. В ньому Богом було сонце, Мадонною — земля, ангелом — лелека, архангелами — дощі. Горобці, борозняки, капустянки вважались нечистою силою і безжально знищувались. Чортами в селі завжди були сусідські кури, вісниками апокаліпсису — корови, покусані ґедзами і податковий інспектор, пеклом — свекруха і алкоголік в хаті.
Ой! Я знову не про те.
Була недавно в селі. Ні — в єбєнях. Чи, таки, в селі? Байдуже. Людям все байдуже. Напевно, стан абсолютної байдужості — то нірвана. Хоча більше нагадує довбо@бізм. Ходять сірі і, якісь, облуплені і порепані. Вкриті соціальними чиряками, котрих позбутись вперто не хочуть. Зі всіх звичаїв лишилась лише звичка бухати. Із традицій — бухати щодня.
В селі зникло небо. Оте саме, де сонце — Бог, а дощі — архангели. Рушники, навіть до весілля, купують на ринку в райцентрі, зляться, що до школи просять на свята вишиванку одягати. Бо вона вартує грошей…
А гроші є тільки у фермера, або в тих, хто в Італії. Фермера ненавидять, «італійцям» заздрять, голові сільради погрожують люстрацією і обіцяють хату спалити.
Церква вималювана і вся в євроремонті, куполи вагонкою підбиті. Ну, а шо — бані ж, нє? Ікони царської сім’ї і всіх святих «землі російської», молитовники, книжечки від » Святиє мученікі» до » Кровавий бандеровскій терор на востокє», газетка «Почаєвскій лісток», піп підбуханий…
І — пофіг, що війна, і що з Росією.
І — пофіг, що на сільраді прапор синьо-жовтий.
І — пофіг, що з їхнього села піднявся перший загін УПА.
І пофіг, що лелеки гнізда в’ють поближче до лісу. Селу тепер не до ангелів. Давно померла остання відьма. Лишились чорти і пекло.

(c) Любов Бурак

Опубликовал(а)

не в сети 3 дня

Толя сЫнок Опанаса

163

Таких гандонiв часто бачив я,
Що всiм пиздять: я — гуру, я — учитель!
Несiть менi усi по три рубля
І мудростi вам дам я дохуя.
А сам читать умiє по складам
І голосно пердить в компан’ї дам.

© Лесь Подерев*янський

Украина. Город: Львов
Комментарии: 266Публикации: 219Регистрация: 28-05-2015

    Добавить комментарий

    Войти с помощью: 
    Авторизация
    *
    *
    Войти с помощью: 
    Регистрация
    *
    *
    *
    Пароль не введен
    *
    Ваш день рождения * :
    Число, месяц и год:
    Войти с помощью: 
    Перейти на страницу
    закрыть