Вторник , 6 Декабрь 2016

Сімейний обід.

Добавлено в закладки: 0

— Ложку мені, швидко! Оту, саму велику, олов’яну! — рявкнув батько і підсунув здоровенну миску з борщем у якій плавав жирний шматок м’яса. — Так, поки я не спробую, нікому не плямкать, ясно?

Усі мовчки закивали головами, ковтаючи слюні. Мати поставила на стіл величезний чавун, що парував, наче вулкан, і почала ополоником розсипати борщ по мискам. Запах у хаті стояв просто неймовірний!

— Часник, сало і пампушки розділіть порівну, бо лишнього немає! — грозно сказала мати і пригрозила кулаком. — Всім ясно?

І знову всі согласно закивали головами. Шестеро найстарших першими вихопили самі пишні пампушки і самі гарні шматки сала. В багатодітній родині завжди так, що тут казати… Менші сімнадцятеро дітей розділили все, що залишилося. І тільки біля батька стояла окрема тарілка з салом, лежав шмат почеревенки і гора начщеного часнику. А ще полумисок зі сметаною, на яку всі діти поглядали з заздрістю, бо знали, що поки батько не відсипле собі в миску стільки, скільки треба, то нікому сметани чіпати не можна.
Батько громко сьорбнув з ложки гарячий борщ, поплямкав і прийнявся з чуством, з толком і з садистською ухмилкою накладати в миску густу, жирну, домашню сметанку.

— Гарний борщ, наваристий… Можна їсти. — сказав батько, облизуючи ложку. — Беріть сметану…

Хтось першим миттю утащив полумисок, не вспів батько і оком змигнути. Зацокотіли ложки і почулося гучне чавкання, наче стадо свиней дорвалося до корита з смачнющми помиями. Час від часу батько облизував свою здоровенну олов’яну ложку і бив нею когось по лобі. Дістати міг тільки до найстарших, бо вони сиділи найближче до нього, а ті, в свою чергу, лупили молодших, беручи приклад з батька.
В самий разгар обіду в хату зайшов дід. Усі встали і вклонилися йому. Від діда гарно пахло шоколадом.

— Сидіть, сидіть, діти мої… — дід узяв найбільшого стільця і підсунув до столу. — Ану, що тут у нас на обід?

Мати заметушилася навколо діда. За мить біля нього вже стояла мисяка борщу з ногою петуха, яка виглядала з-під свинячої ребринки, цілий глечик сметани, свіжі, тільки з печі пампушки, сало з проріззю, часничок, сіль і три червоних перчинки. Дід з-під лоба глянув на молодицю.

— Ой, діду, вибачте, забула! — жінка почервоніла і потупила очі. — Зараз, зараз… І дві чарки?
— Три! Ти теж з нами вип’єш, гммм… — дід підморгнув молодиці і смачно шльопнув її по апетитному задку.

Жіночка засміялася. Не пройшло й хвилини, як на столі красувалася кварта калганівки і три чарки. Дід наповнив їх по вінця і піднявся.

— Ну, Вова, за нашу сім’ю! Бери, Юля, не стісняйся! — дід хтиво підморгнув молодиці.

— Ой, діду Петре, дякую… — жіночка, ніяковіючи, взяла чарку. — Я ж не п’ю, хіба що одненьку…

Дід, батько й мати дзенькнули чарками, випили і сімейний обід продовжився. А там за дверима хатини йшов протівний, мілкий дощ, було вітряно, холодно, мокро, темно і жалібно підвивав старий пес Бровко…

(c) Богдан Грубич

Опубликовал(а):

не в сети 1 неделя

Толя сЫнок Опанаса

162

Таких гандонiв часто бачив я,
Що всiм пиздять: я — гуру, я — учитель!
Несiть менi усi по три рубля
І мудростi вам дам я дохуя.
А сам читать умiє по складам
І голосно пердить в компан’ї дам.

© Лесь Подерев*янський

Украина. Город: Львов
Комментарии: 265Публикации: 219Регистрация: 28-05-2015

    Добавить комментарий

    Войти с помощью: 
    Авторизация
    *
    *
    Войти с помощью: 
    Регистрация
    *
    *
    *
    Пароль не введен
    *
    Ваш день рождения * :
    Число, месяц и год:
    Войти с помощью: 
    Перейти на страницу
    закрыть