Четверг , 8 Декабрь 2016

Таємне рандеву

Добавлено в закладки: 0

— Сєня, виходь! Виходь, кажу! — Гроссеман наполегливо грюкав кулаками в залізні двері. — Чуєш?! Це я, Вовка! Відчини ці кляті двері!
— Ага, щас… Який Вовка?! Пароль! — почувся голос з-за товстих дверей.
— Тю… Вовка Гро… Стаять, шо за пароль, не поняв? — Гроссеман на секунду закляк.
— Не знаєш пароль, то іді нахуй! — буркнув Сєня.
— Підожди, підожди! Я вспомню! Еммм… Та шоб його… — Гроссеман знервовано почухав потилицю. — Чорт забирай…
— Як ти сказав? Повтори!
— О! Точно! Чьшйорт побйєрі! Сєня, відкрий, ну, відкривай вже…

Грусно заскреготів засув і масивні, важкі, залізні двері повільно відчинилися. На порозі стояв Арсєній Петрович собствєнной персоной. Він був в майці і шортах-бермудах. Обличчя бувшого прем’єр-міністра заросло густою щетиною.

— Ааа, Вовка… Ну, заходь, швидше! — Сєня виглянув з дверей, роззирнувся. — Хвоста нема?
— Кого?! Якого хвоста? Сєня, ти шо, зовсім тут одічав? — Гроссеман заблимав непонімающими очима.

Арсєній Петрович схопив Гроссемана за руку і різко втягнув його за поріг. Двері з протівним лязкотом зачинилися.
Кілька десятків сходів униз, довгий, темний коридор, який закінчувався невеличкою кімнатою. Стіл, три стільця, розкладушка з матрасом і ковдрою, під низькою стелею тьмяно і одіноко горіла лампочка… На подушці лежить засмальцьована книжка «Майн Камф». Гнітюча обстановка, корочє.

— Чого прийшов? — сердито спитав Сєня і сів на стілець.
— Сєня… Арсєній Петрович, виручай, родной! — Гроссеман шморгнув носом.
— Шо такоє, накосячив? Знову? Вовка, блять, скільки можна?!
— Та, понімаєш, обложилі, волкі позорниє… — Гроссеман винувато глянув на Сєню і витяг з-за пазухи пляшку «Закарпатського». — Давай по ковточку, а то в горлі пересохло.
— А може чифірчику? — Арсєній хитро підморгнув Гроссеману. — Хароший, цейлонський…
— Та нє, рано ще, гг… — Гроссеман видавив з себе усмішку. — Краще коньячку.

Сєня поставив на стіл дві алюмінієві кружки і насипав жменю сухариків. Папєрєднік з теперішнім випили і захрумтіли сухим хлібом.

— Ладно, давай к дєлу. Шо случілось? — Сєня зняв свої окуляри і прийнявся неспішно їх протирати краєм майки. — Вона?
— Та нє, єслі би… Хуже!
— От не знаю, шо може буть хуже… — Сєня хекнув на скельця і продовжив їх терти.
— Це коли Вона начинає дружить протів когось з Шляшком і ригами! Даже Луцик тепер сциться, прикинь! І Самий Главний тоже! — Гроссеман дрожащими руками налив з пляшки у дві кружки. — Давай, по ковточку.
— Нє, чифір смачніший… — скривився Сєня, коли випив. — Ого, то діло сірйозне, Вовка… Єслі шо, то у мене єсть іще одна розкладушка, гг…
— От не шути так, Арсєній Петрович, а краще посовітуй шото путнє…
— Ну, саме простіше — кидай все нахуй і вали кудись подальше, в якісь дальокі і теплі єбєня… А єслі таки поборотись хочеш, то… — Сєня встав, підійшов до розкладушки і витяг з-під матраса пістолєт. — Ось, держи парабелум. Убойна вєсчь. Хринив для себе… І запомни, Вовка, всігда оставляй один патрон!
— Для себе?! — злякано промямлив Гроссеман.
— От дурачок… Для Неї! Кулі срібні, сам виливав, мєжду прочім! І цілься прямо проміж глаз, в лоба!
— Гиии… Куля в лоб, так куля в лоб… — Гроссеман мєрзко улибнувся.
— Імєнно, Вова, імєнно… І не ржи, я знаю, шо кажу. Осиковий кілок, часник, свята вода, ладан, хрест, то всьо хєрня, пробували…
— Та ти шо?! — здивовано прошепотів Гроссеман.
— Ось тобі хре… Ну, повір на слово. В общєм, більше нічим не можу допомогти. Давай, наливай на коня і Ягве тобі в помощь…

Гроссеман мовчки розлив залишки «Закарпатського». Вони випили не чокаясь і обнялися.

— Більше сюди не приходь, післязавтра міняю мєсто діслокації.
— То правільно, Сєня, а то щас НАБУ лютує, Луцик зло на всіх підряд зганяє… Госдеп пальцем грозиться… Тяжко жить стало, ох, тяжко…

Знову темний коридор, сходи, залізні двері, протівний скрип… На вулиці моросив мілкий осінній дощик. Було прохолодно і сиро. Гроссеман сів в свій броньований «мерс» і погладив пістолєт, який стирчав за поясом. «Нічого, я ще покажу, як керувати країною! Я вам всім покажу! Всім… Всім піздюлєй дам! І Вона мені вже не страшна…» — подумав Гроссеман і мрійливо закрив очі. Німецьке авто замурчало, наче велетенська кішка, легенько здригнулося і плавно тронулося з місця…

(с) Bog Dan

Опубликовал(а):

не в сети 1 день

Толя сЫнок Опанаса

163

Таких гандонiв часто бачив я,
Що всiм пиздять: я — гуру, я — учитель!
Несiть менi усi по три рубля
І мудростi вам дам я дохуя.
А сам читать умiє по складам
І голосно пердить в компан’ї дам.

© Лесь Подерев*янський

Украина. Город: Львов
Комментарии: 266Публикации: 219Регистрация: 28-05-2015

    Добавить комментарий

    Войти с помощью: 
    Авторизация
    *
    *
    Войти с помощью: 
    Регистрация
    *
    *
    *
    Пароль не введен
    *
    Ваш день рождения * :
    Число, месяц и год:
    Войти с помощью: 
    Перейти на страницу
    закрыть