Суббота , 10 Декабрь 2016

Всьо геніальноє просто

Добавлено в закладки: 0

Ця геніальна ідея- зруйнувати ластівчині гнізда- прийшла ранньою весною. Бо все геніальне – просто…
Вони завжди прилітали навесні. Бо тут їх дім, тут їх батьківщина. Прибирали і причепурювали свою оселю, а коли все було ,як годиться -займалися потомством. Як же вони кохали одне одного! Він носив їй їжу і воду. А іноді підміняв, щоб кохана розім’яла свої потерплі крильця. Душа раділа, дивлячись на них.
А потім з’являлися дітки. Які ж вони були до них турботливі! А які охайні! Ластівки ніколи не гидили ні у гніздечку, ані побіля нього. Пташенята розверталися хвостиками, мама,або тато підлітали,забирали послід і несли геть. Не можна гидити там,де живеш! Діти зростали. Батьки ніжно за ними доглядали, годували, розповідали про життя і співали їм пісні. А потім навчали літати, ловити комах та метеликів. Скоро закінчиться літо і треба летіти в теплі краї. Так було шість років поспіль. А на сьому весну не склалося. Коли вони повернулися- їх гніздечко було зайняте. Його зухвалим чином анексували горобці. Так і раніше було. Коли ластівки відлітали, горобці перебиралися поближче до домівки і шукали прихисток. Побачивши пусту оселю, вирішили,що мають право нею скористатися. І то нічого,що не вони будували її. Раз ніхто не живе- значить нікому не треба,значить буде наше. Всю зиму вони,злодійкувато озираючись, крали в собачій мисці хліб та кашу,тим і жили. Гидили тут же, в гніздо і на поріг. А чого його напружуватись- не своє, не жаль. Так і перезимували. Настала весна. Господарі гнізда повернулись і вимагали віддати законне. Була битва. Ластівки перемогли тої весни, хоча й важко було. Горобці поступилися,але почали робити всякі підступні речі. Не могли пробачити ,що програли. Нападали з-під тишка на Неї,коли Він літав за їжею, ламали гніздечко. А одного разу навіть повикидали з гнізда, та побили яєчка. Це було нестерпно! Вони гірко сумували , побивалися, а потім Вона знесла ще двойко яєчок і нехай пізніше за всіх,але таки висиділа діток. Літо йшло до кінця.Вони навчили дітей літати,зібралися в дальню дорогу і одного дня полинули подалі від зими,сумно облетівши обійстя та проспівавши прощальну пісню.
Горобці тут,як тут.
Гніздо вільне — заселилися!
Наступної весни,коли господарі гнізда повернулися, окупанти вже чекали і не збиралися віддавати захоплене. За зиму вони розжиріли,набралися сил , виробили тактику боротьби з ластівками і не дали підлетіти навіть на поріг! Їх було багато! Тьма! Орда! Горобці розсілися по периметру даху, — це були вартові. Інші спокійно займалися своїми справами. Але коли з’являлися ластівки, вартові подавали пронизливі сигнали, одразу зліталася сила-силенна на підмогу і починалися воєнні дії. Битва була не на життя,а на смерть! Ластівки теж залучилися підтримкою своїх побратимів. Птахи чубилися хмара на хмару. Проте ,виснажені перельотом,так і не змогли перемогти нахабних загарбників, відступили… Не знаю,де вони облаштувалися, але все літо прилітали і пронизливо кричали, сумували за домівкою. А потім дітей своїх привели,показували,де родинне гніздо. Щоб знали і пам’ятали.
Наступної весни ластівки теж не змогли нічого вдіяти. Та й воювали за свою оселю не так заповзято. Опустили крила. А я подумала,що це поганий знак.Мені дуже боляче було дивитися на ту несправедливість, але вдіяти нічого не могла. Так мені тоді здавалося…
Була рання весна. Горобці намагалися покращити майже вщент розвалене за дві зими чуже гніздо, від якого лишилася третина. Вони носили якісь соломинки та мох. Всі ті будівельні матеріали не трималися купи і падали на поріг та підвіконня разом з результатами їх життєдіяльності. Будівельники з них були погані. І тут мене накрило:
— Все,сепаратюги! На цьому прощаємося!
Я взяла довгу палицю і почала збивати залишки гніздечка . Додолу посипалися уламки і мотлох зі срантям . Горобці якось одразу зрозуміли,що це все, шари не буде. Трохи покричали , виказали все,що про мене думають, розвернулись і полетіли,не стали довго сперечатися.
А я прибрала оту всю гидоту,вимила стіни й підлогу,щоб тими горобцями тут навіть не смерділо і з полегшенням видихнула. Більше не буде тут несправедливості!
Була Страстна п’ятниця. Я вийшла на поріг і серце радісно тьохнуло! Вони прилетіли! А я вже й не чекала…
Кружляли подвір’ям, щебетали,розповідали , ділилися враженнями, співали. З сумом оглянули місце,де була їх домівка, ще трохи пожалілися і зникли…
Сьогодні я зрозуміла, що навіть ластівки в Страстну п’ятницю сумують. Сьогодні понеділок, другий день Паски.
Вони прилетіли вранці,діловито оглянули руїни ,защебетали, — обсудили побачене. А тоді цвірінькнули голосно,неначе сказали:
— Не всеремось!
І почалось! Будуються!
А я не дихаю. Нехай будуються. Це добрий знак!

(с) Ирина Шоломей

Опубликовал(а)

не в сети 3 дня

Толя сЫнок Опанаса

163

Таких гандонiв часто бачив я,
Що всiм пиздять: я — гуру, я — учитель!
Несiть менi усi по три рубля
І мудростi вам дам я дохуя.
А сам читать умiє по складам
І голосно пердить в компан’ї дам.

© Лесь Подерев*янський

Украина. Город: Львов
Комментарии: 266Публикации: 219Регистрация: 28-05-2015

    Добавить комментарий

    Войти с помощью: 
    Авторизация
    *
    *
    Войти с помощью: 
    Регистрация
    *
    *
    *
    Пароль не введен
    *
    Ваш день рождения * :
    Число, месяц и год:
    Войти с помощью: 
    Перейти на страницу
    закрыть