Суббота , 3 Декабрь 2016

Як Вєра і Надєжда волонтерами стали.

Добавлено в закладки: 0

— Оце, Вєра, знаєш, шо я подумала… — велетенська зубата потвора з крилами доїла останній шматок смажених реберець і смачно відригнула. — Ой, соррі… Ага, так от, подумала, що нам з тобою треба взяти шефство…
— Тюю… Над ким це? — сказало таке ж самісіньке жахливе створіння. — Шо це ти вже придумала, Надєжда?
— Ну, от дивись… Волонтери ж беруть шефство над підрозділами, а чим ми гірші? — велетенська миша з крилами, більше схожа на доісторичного ящера, захрумтіла соленим огірочком. — Тим більше, у мене вже і ідея є, над ким імєнно.
— І над ким, хмм? — Вєра скептично хмикнула.
— Ми ж миші, Вєра, ага?
— Канєшно, ще й які гг… — Вєра хижо улибнилась.
— Воооот… Є, оказується, у нас такий підрозділ, називаються «Летючі миші». — Надєжда многозначітєльно підняла палець з смертоносним кігтем вгору.
— Охніфігасє… Шо, правда?!
— Правда, канєшно. Тоже круті чуваки, мєжду прочім. — миша полізла в сумку і витягла звідти фото. — Ось, глянь…
— На вигляд очінь і очінь круті. І шеврони у них зачьотні. Убідила, в общєм, согласна. — сказала Вєра і почухала своє волохате пузо.
— Так би і зразу, а то ламаєшся, шо дєвочка… — Надєжда сховала фото назад у сумку.
— Тюю, так я і єсть дєвочка, гиии… Доказать? — Вєра улибнулася і у світлі заходєщєго сонця хижо блиснули її здоровенні ікла.
— Та нє, не нада, я тобі на слово вірю, гигиги… — Надєжда розсміялась і цвіркун, який тріщав у траві, вмить замовк з переляку. — В общєм, начнем з малого.
— Це як? — Вєра роззирнулася. — Шото тіхо стало, хмм… Кстаті, я тут недавно таку штуку крутецьку в інтернеті надибала, закачаєшся! Нада буде у діда Василя у дворі построїть таке.
— Ти про шо це щас, мм?
— Про мангал. Там креслення і всьо такоє… А то старий залізний у нього вже прогорів, пора капітальний забалабєніть… — Вєра смачно сплюнула. — Ага, так кажи, що значить почати з малого, я не доганяю поки шо.

Надєжда потяглася за величезною сумкою, яка лежала трохи осторонь під бузком.

— Оце їм сім штук кікімор тут і…
— Падажжі! Які кікімори? — Вєра з подивом подивилася на сестру. — Нахєра їм здалися ті престарілі болотяні хвойди, тю?
— Тємнота ти, Вєра, необразована! Кікімори, то такі спеціальні костюми маскіровочні. Одів, лежиш і тебе ніфіга не видно. Андестенд, май стьюпед сістер? — Надєжда постукала сестру по лобі.
— Тюбля… От ніззя було просто так і сказать, а то кікімори якісь, хуїмори… — обіжено пробурмотіла Вєра. — Я тобі не морскій котік і не командос. Ферштеен, майн лібе швестер?
— Зато тепер знатимеш. Ну, так от, сім кікімор і три крутецькі снайперські гвинтівки, з усіма наворотами, кручє них токо яйця у бика, шо на Уолл-стріт, хехе… Небайдужі гамериканці підігнали, молодці…
— Оце я понімаю, діло! Давай їх завтра і пристріляємо, а? — очі у Вєри хтиво загорілися аццкім полум’ям.
— Та не вопрос, канєшно іспитаєм. Шоб не сказали, що фуфєл якийто втюхали, ннда… А ти тоже подумай, може є якісь конци, десь шось толкове примутить пацанам, ага?
— Та понятно, Надєжда, порішаєм…

Вечоріло. Вєра задиміла дорогою і ароматною сигарою, а Надєжда розляглася біля ще тліючого вогнища і тихенько сьорбала коньячок прямо з пляшки. Вони мовчали і споглядали, як вечірні сутінки повільно, але упевненно, брали в полон навколишні дерева і кущі. Десь гарно і голосно заспівала якась лісова пташка. Миші нашорошили вуха і слухали її дзвінкий спів. Майже дзен…

(c) Богдан Грубич

Опубликовал(а):

не в сети 6 дней

Толя сЫнок Опанаса

162

Таких гандонiв часто бачив я,
Що всiм пиздять: я — гуру, я — учитель!
Несiть менi усi по три рубля
І мудростi вам дам я дохуя.
А сам читать умiє по складам
І голосно пердить в компан’ї дам.

© Лесь Подерев*янський

Украина. Город: Львов
Комментарии: 265Публикации: 219Регистрация: 28-05-2015

    Добавить комментарий

    Войти с помощью: 
    Авторизация
    *
    *
    Войти с помощью: 
    Регистрация
    *
    *
    *
    Пароль не введен
    *
    Ваш день рождения * :
    Число, месяц и год:
    Войти с помощью: 
    Перейти на страницу
    закрыть