Понедельник , 5 Декабрь 2016

Замальовки з дитинства «Так де ж записана мораль?»

Добавлено в закладки: 0

Як каже моя мама, я давним давно вже городська
Іду містом і вдихаю аромат квітучих лип, троянд, полуниць і ще чогось ніжного і пахучого.
Ось уже і літо! Та ще яке літо!? Не пекуче і сухе, а майже тропічне)
І чогось згадалось дитинство, а саме оті два тижні «отработки» після закінчення навчання за умови відсутності екзаменів.
Величезна, на два корпуси сільська школа, що потопала (і слава Богу, зараз потопає) у зелені, квітах і всіх весняно-літніх принадах. Два корпуса — один з них старий, а точніше, старовинний. Він із світлими коридорами і прохолодними класами, що вражали височезними стелями, та манили ше тими дерев’яними зручними, з відкидними сидіннями, старими партами. У цій будівлі було усе для дітей, і мабуть тому у напівпідвальному приміщенні був буфет і столова. А ще саме у старовинному/старому корпусі проходили усі екзамени. А екзамени ми здавали регулярно, вплоть до випускних!)
Ну за логікою речей, другий корпус був новий… І як всі новобудови развітого соціялізма — ні Богові ковінька, ні чортові кочерга… навіть не хочу вдаватися у дрібниці.
Так от, одного разу, ми після ударного маршброска в сторону трудового фронта — сапали якісь діляночки, квітнички і т д, пішли ж у столову.
Йдемо такі, читаємо над вхідними дверима старого корпусу наставлєнія велікого вождя всєх трудящіх міра… надворі жарюка, спека немилосердна! Залітаємо в приміщення школи, пірнаємо в оцю прохолоду, спокій… і оживаєм — галдьож, біганина, вереск…
А, на мінуточку, ідуть випускні екзамени! А це вам не хухри-мухри, а в людей сутьба рішаєця!
І тут відкриваються двері кабінету директора і … Іван Артемович, — спокійний і врівноважений, він мені в дитинстві асоціювався із отим бегемотом із мультіка «Ну, пагаді!» Іван Артемович — великий і величний, він ніколи не підвищував голос…
І от директор (однією своєю присутністю утихомиривши усіх) сказав щось таке, що мені лічно не відразу було й зрозумілим, а було мені тоді років із вісім:
— Виведіть їх на вулицю, прочитайте мораль, а вже потом ведіть в столову!
Вчителька, звісно вивела нас на вулицю і довго щось розказувала і навіть поривалась накричать, а я стояла і думала
— Звідки ж, з якого саме плаката вона буде читать нам ту мораль? І як вона її прочитає, коли тут написано «Слава партії!» і Добро пожалувать!» Де ж написана та мораль?
Я вже не пам’ятаю, що мене відволікло, але ще з рік, час від часу, загадка типу «де ж записана мораль?», мені не давала спокою…
І знову літо, і знову цвітуть липи… і аромат спогадів наповнює мене усю, по самі вінця…

(с) Людмила Михида‎

Опубликовал(а):

не в сети 1 неделя

Толя сЫнок Опанаса

162

Таких гандонiв часто бачив я,
Що всiм пиздять: я — гуру, я — учитель!
Несiть менi усi по три рубля
І мудростi вам дам я дохуя.
А сам читать умiє по складам
І голосно пердить в компан’ї дам.

© Лесь Подерев*янський

Украина. Город: Львов
Комментарии: 265Публикации: 219Регистрация: 28-05-2015

    Добавить комментарий

    Войти с помощью: 
    Авторизация
    *
    *
    Войти с помощью: 
    Регистрация
    *
    *
    *
    Пароль не введен
    *
    Ваш день рождения * :
    Число, месяц и год:
    Войти с помощью: 
    Перейти на страницу
    закрыть