Рішення, які приймалися українською владою наприкінці 20 століття та на початку 21-го, сприяють тому, що власники приватних підприємств перетворюють мешканців власних гуртожитків на бомжів – людей без постійного місця проживання.

На початку 90-х в українському законодавстві не було норми, яка зобов’язувала би передавати житлові фонди у комунальну власність у разі приватизації державного підприємства. Хоча невдовзі помилку виправили, але це дозволило багатьом приватним підприємствам поставити під загрозу виселення тисячі сімей заради наживи на подальшому перепродажі будівель чи створенні там офісних приміщень.

Існування юридичної прогалини створило умови і для заводу "Ленінська кузня". У 2003 році Фонд державного майна передав у статутний фонд заводу, який згодом став власністю відомого "кума" й олігарха Петра Порошенка, 8 гуртожитків, в тому числі й гуртожиток на вулиці Сурикова, 5.

У 2004 році мешканці гуртожитку дізналися, що адміністрація заводу у судовому порядку вимагає їхнього виселення, мотивуючи тим, що наприкінці "епохи розвиненого соціалізму" вони вселилися туди незаконно. Спочатку про надання іншого житла навіть не могло бути й мови. Потім адміністрація пропонувала мешканцям переїхати в інший гуртожиток. Без ордерів і без прописки. Жителі стверджують, що живуть у будинку на законних підставах: при поселенні їм видавали ордери. Тоді там жило 48 сімей теперішніх і колишніх працівників "Ленінської кузні".

Поки йшов суд, у гуртожиток почали вчащати потенційні покупці. Про те, що будинок продається, мешканці довідалися з газет "Мір квартір" та "Експрес-об'ява".

За словами голови Всеукраїнської спілки захисту прав мешканців гуртожитків Сергія Домарацького, гуртожиток на вулиці Сурикова, 5 був оцінений і приватизований за 8 млн карбованців, на той час це був еквівалент 80 доларів, продати будівлю хотіли за 3,5 млн доларів.

За час "ходіння по муках" мешканці гуртожитку написали близько 500 листів до 50 різних інстанцій, починаючи від районної влади і закінчуючи президентом. Вони пікетували Київську міську раду, Кабінет Міністрів, Адміністрацію президента, Верховну Раду, Фонд державного майна, зустрічалися і з президентом Віктором Ющенком, і з власником заводу.

"29 березня 2005 року ми зустрічалися з Порошенком під час пікетування Адміністрації президента на Банковій, коли він був секретарем РНБО (Ради національної безпеки і оборони). Бесіда відбувалася на підвищених тонах. Порошенко спитав, кого з нас виселили з гуртожитку. Ми відповіли, що нас хочуть виселити, але ще не виселили. Тоді він сказав: "От як виселять, тоді й приходьте", - розповідає Домарацький. Мешканцям інших трьох гуртожитків, які підтримували пікет і вимагали, щоб їхні гуртожитки передали у комунальну власність, олігарх відповів, що нічого передавати не буде, нехай місто саме їх викупить.

Наступного дня Ющенко особисто доручив голові правління Валерію Шандрі призупинити судові справи до надання мешканцям гуртожитку нового помешкання та інформувати про хід справи.

Справа так і не зрушила з місця, поки за розпорядженням голови Фонду Валентини Семенюк не створили комісію, котра під час перевірки приватизації "Ленінської кузні" виявила порушення при передачі 9 гуртожитків до статутних фондів підприємства й прийняла рішення повернути їх у державну власність. Це й стало підставою для позову мешканців гуртожитку проти ФДМ. Вони хочуть, щоби будинок передали у комунальну власність міста.

Судові рішення приймалися з перемінним успіхом для мешканців гуртожитку. Врешті Верховний Суд частково задовольнив їхній позов. Але оскільки представники прокуратури не прийшли на засідання Апеляційного суду, справу спрямували туди на повторний розгляд.

Тепер жителям Сурикова, 5 неофіційно пропонують за виселення з гуртожитку по 50 тис. доларів на сім'ю. За такі гроші зараз ні у Києві, ні поблизу нього житла не купиш. Лише одна людина погодилась на таку компенсацію.

Тимчасом у жовтні 8 сімей отримали листи виконавчої служби з вимогою звільнити помешкання. Тоді громаді вдалося відстояти свої інтереси – зверталися знов у прокуратуру, до міської влади, виконавчої служби. Не витримавши постійної невизначеності, одна сім'я змушена була переселитися в інший гуртожиток.

Поки що люди живуть у своїх домівках. Але як довго у них буде дах над головою, вони не знають. На розуміння олігарха вони вже не розраховують. Залишається сподіватися, що суд таки постановить передати гуртожиток у комунальну власність.

А Порошенко не самотній у боротьбі за своє майно. Чимало власників використовують і більш "витончені" способи вижити мешканців гуртожитків. Чим, скажімо, гірші відселення через переведення будинку у "нежитловий фонд" (гуртожиток на вулиці Саперне поле, 9-а) або фіктивний аварійний стан споруди (гуртожиток на вулиці Монтажників, 99/1)? Приклади? – Їх чимало по всій Україні.